МСДС підтримує зв'язок з більше ніж 500 в’язнями в 65 колоніях по Україні, допомагаючи їм як духовно, так і матеріально. Ця допомога підбадьорює їх і приносить радість. Декілька братів, народжених згори, проводять служіння в тій колонії, де знаходяться. Мтф. 25-36

Владимир К-нов, ЗВК-58

«Я верю Вам так же как и Господу Иисусу, я чувствую, что «Он» в Вас, а Вы в Нём. Это так. «Это истина». Я сразу Это почувствовал с первого Вашего письма. А теперь у меня ещё есть целые три послания. Это Ваши книги «Поклонница Бога», «Плод Духа», «Божья воля». Аминь! Это Истина, это то, что самое дорогое, что я пока имею. Я их читал, и происходило то, что с маленьким ребенком: радость и слёзы. Аминь. Всё что в этих маленьких жемчужинах, это Его Слово, там всё подтверждено «Им». От этого так хорошо становится, не знаю, как выразить, но это действительно доказывает, что Господь с Вами. Это «Он» писал эти книги своим Духом, что в Вас. Вы не подумайте, что я хочу Вас возвысить, это не так. Я хочу закричать -Слава Иисусу Христу! Что Он через Вас пробуждает ещё спящие души. Аминь.»

Алекс, події в Україні, ЖИК-4

Дорогі брати й сестри!
Бог Всемогутній виявив милість до мене, коли я перебував у в'язниці. І відкрив Себе як Бога радості й веселощі. Але для оточуючих мій стан було незрозумілим.
Деякі говорили: "тримай емоції у вузді", інші з підозрою вдивлялися в мою особу, затверджуючи, що я під наркотичним "кайфом".
І у зв'язку із цим, я попросив Батька: якщо десь ще є люди з таким "діагнозом" як у мене, познайом нас, будь ласка.

І от одного разу мені попалася адреса Петренко Віктора й Тетяни. Між нами почалася переписка, і згодом вони вислали мені в табір два відео диски - "Сила Євангелія" й "Сфера Духа". Коли ми зібралися в зборах, я включив один з дисків, і Сила зійшла у виявленому Божому Духу. Я впав на коліна й увесь час, поки йшов перегляд, дико радувався й одночасно ревів, сльози градом лилися з моїх очей. Це були сльози щастя, наповнені радістю Неба в усвідомленні, що я не самотній. Начебто потужний дощ, як стіною, виливався на мене в той момент, коли всі дивилися запис.

Я був самою щасливою людиною із всіх тих, що зібралися, переживаючи в реальності ще більше могутнє й, у той же час, солодке явище Божої слави й сили. Через цей перегляд я довідався, що є люди, які переживають Його дотик так само, як Його переживаю і я. Через цей перегляд моя віра в Бога-Батька і Його Сина Ісуса Христа одержала реальне твердження в явищі Духа й Сили, відновлення й поштовх до ще більшого пізнання Ісуса Христа. Що спричинило безліч дивовижних і славних подій усередині мене й, як наслідок, ще більших змін зовні.

Олег Ч. ПІК-122

"Описати зараз свій стан, ту досконалу радість і любов, що розриває всі мої нутрощі, просто неможливо. Хоч я ніколи не був вагітним, але в мене таке враження, що усередині мене Хтось (дуже навіть живий) і що цей Хтось улаштував усередині мене не просто дискотеку, а фестиваль радості. Я зараз сиджу й не можу нормально писати: ноги тупотять, руки ляскають, саме зараз звучить альбом Тетяни "The rіver" . Дійсно, Дух Святий зірвав з мене "ковпак", що не давав бачити радість життя в Дусі Святому в Його небесній присутності. Я вдячний Господу за цю надприродну благодать і радість. Учора слухав проповідь Віктора "Спрага пробудження" (Каховка). Наведений приклад у проповіді про падіння великого помазаника, його слова про небезпеку побудови "свого будинку" на фізичних проявах привели мене в такий трепет, що мене на якийсь час усього "скулило". Я зрозумів, що це був голос із небес, Господь одночасно мене й заохотив за правильність моєї молитви, і ще попередив суворо. Я вдячний Господу за цей налагоджений "мобільний" зв'язок без усякого телефону! Я вже тиждень поспіль слухаю альбоми "Люблю Тебе й Прагну", "Божа воля - Поклоніння, "Glorі", "Rіver" і не можу визначити, який з них краще..."

Сергій Л. колишній зек

"Здрастуйте, дорогоцінні Віктор і Тетяна! Нехай праведність Божа, виявлена Вами цьому миру, помножиться, підсилиться й прославляється!!! Як я вдячний Йому за Вас, улюблені! Ви благословення для всієї України й миру! Процвітайте, поширюйтеся, пророкуйте, розтрощуйте й руйнуйте, будуйте й творіть в ім'я Ісуса Христа! Ох, як Ви блаженні! Як мені хочеться побачити Вас, насититися славою й любов'ю Божою, що обрушується через Вас на всіх! Господь так багато дарує мені одкровень, але на завтра завжди хочеться більшого, свіжого, нового! Зараз у мене домашня церква. Господь збирає нас, так рясно благословляє. Учора ще одну душу скорили Христу, це чудово! Також листуюся з моїми братами, що залишилися в колонії. Тепер про Вашу продукцію. Я просто мрію про неї ще з того дня, коли одержав благодать повторно через Ваші книги, це було в колонії в 2003 році, я Вам писав про це. Отож , я хочу мати все, всю продукцію, і маю відвагу просити поки безкоштовно. Але навіть якщо й не так, то прийде час, коли я куплю однаково! Вірю, знаю, що посіяне Вами з надлишком повернеться Вам! Я дуже Вас люблю! Любити - це щастя! Любити - це життя! Я навіть не міг про це мріяти. Слава Тобі, Ісус!"

Альберт А. РИК-56 П/Ж

"Дорогі й улюблені моєму серцю брат і пастир Вітя й сестра Таня! Дуже багато хочеться написати й поділитися з Вами й братами й сестрами в Церкві Ісуса Христа.

Коли я тільки почав (відбуваючи третій черговий строк) дізнаватися Ісуса, читаючи Новий завіт, я намагався змінитися й жити, як учить Слово Боже. Але робив це своєю силою і, звичайно, у мене нічого не виходило, нікому було мене наставити, навчити, тому що я навіть не був хрещеним ні водою, ні Духом Святим, я навіть поняття не мав, як це все відбувається. От тому й не міг жити тим життям, що не мав усередині себе. Сатана обдурив мене того разу, і я побачив себе пропащою для праведного життя й загубленою людиною. Я не стану описувати Вам того, що зі мною було в різних ситуаціях, але повірте, що звідти живими не повертаються. Відсидівши 7 років на довічному ув’язненні, я почав читати Біблію й різну літературу, але думка про самогубство не залишала мене, з кожним днем росла ненависть, злість, спрага помсти тим, хто на волі. Але все-таки я молився Господу щодня , щоб Він повністю змінив моє життя, я щиро бажав цього. І в одну мить, 29 серпня 2004 р., Господь звільнив мене від усього цього прямо в поїзді, яким мене переправляли етапом у колонію. І я заснув як дитина вперше за 7 років. Я прокинувся з думками про Нього й ні про що інше я вже відтоді думати не міг. Він дав мені гарних учителів, як Кеннета Коупленда, Кеннета Хейгина й Ваші книжки теж читав, і вдячний Богові-Батькові за таких Його служителів, як Ви. Перебуваю постійно в Слові й уже не мислю себе без Батька і Його Сина, мого Господа й Рятівника Ісуса Христа, і Духа Святого! Дорогі й улюблені моєму серцю брат і пастир Вітя й сестра Таня! Розповідайте всім братам і сестрам у Церкві у вас, що коли живеш так з Господом і для Господа і Його Тіла, тоді й у голову не приходить думати або міркувати, і тим більше сперечатися про геєну вогненну і що в ній відбувається. Тому що це вже нецікаво, оскільки не стосується нас і торкнутися вже не може! Ми будемо вірити Йому до кінця й будемо слухняні у всьому! Амінь!"

Володимир О., ХИК -18

"Вітаю Вас, благословенні в Господі Віктор, Тетяна й ваші сини, а також усіх, хто допомагає й перебуває поруч із Вами! Дякую вас за ваші листи, диски й дорогоцінну увагу до мене й усім нам, хто бідує й нудиться в узах. Але по великій милості Господньої вільних від тьми через пізнання Ісуса Христа Духом Святим. За що "Слава" і віддяка Господу Всемилостивому! Алілуя! Слава Богові, нам вдається хоч небагато радуватися разом з Вами через Ваші позитивні, захоплюючі, надзвичайні, Духоносні проповіді. Загалом, минулої неділі й трохи раніше ми подивилися ДВД - "Вино Духа Святого" і три проповіді з іншого диску ДВД - "Відновлення Духом Святим", "Сфера Духа" й "Господень день- нині". Поки що це все, що ми встигли глянути. А сьогодні вранці вдалося лише догледіти проповідь "Сфера Духа" - це невимовні враження, а точніше - переживання, захоплення для мене й Віктора. А для недосвідчених, що перетикнулися - "Скеля спотикання". Адже вони хочуть це зрозуміти розумом. Хтось навіть говорить, що ви там у себе біснуєтеся. Типу "так не повинно бути" або "де подібне описано в Біблії?". Та й сам я розумом не можу осягти побаченого, і на собі пережитого. Розум говорить, що це розважальна вистава, а в серці казна-звідки виникають розчулення, захоплення від радості радіючих і своєї теж. А ще добре у Вас вийшло спочатку: пісня Тетяни з відеосюжетом природи, де Тетяна з Віктором як Адам і Єва гуляють у саду. Ми й не очікували одержати таке задоволення від перегляду проповідей. Спасибі Вам. "Хай благословить Вас Господь!"

Олег Ч. ПІК-122

"Важко описати ту радість, що наповнила наші серця, коли ми (ще не читаючи) тримали в руках конверт із вашою зворотною адресою. Господь улаштував так, що ми одержали ваш лист під час "поста" і зрозуміли, що це була відповідь на наші молитви.

Велике вам спасибі за книги, які вислали. У нас уже були дві книги "Шанувальниця Бога" й "Ключ до успіху", а також відеокасети "Пробудження", "Дух Святий", "Останній час - час слави Божої", "Ходіння в Дусі Святому", "Знамення - реальний євангелізм", "Бог зробить більше". Це прекрасна можливість довідатися про ваше служіння, побачити й почути, що Господь робить через вас..."

Альберт А-в, РВК-56 Д/У

"Дорогі й улюблені моєму серцю брат і пастор Вітя й сестра Таня!

Дуже багато хочеться написати й поділитися з Вами і братами й сестрами в Церкві Ісуса Христа. Сподіваюся й вірю, що в процесі нашого спілкування з Вами Господь через мене й Вас буде наставляти обопільно й повчати нас усіх, і, що Він запланував у наших життях, Він сильний виконати.

Коли я тільки почав (відбуваючи третій черговий строк) узнавати Ісуса, читаючи Новий Заповіт, я намагався змінитися й жити, як учить Слово Боже. Але робив це своєю силою й, природно, у мене нічого не виходило, не було кому мене наставити, навчити, тому що я навіть не був хрещеним ні водою, ні Духом Святим, я навіть уявлення не мав, як це все відбувається. От тому й не міг жити тим життям, якого не мав усередині себе. Сатана обдурив мене того разу, і я побачив себе пропащою для праведного життя і втраченою людиною. Я не стану описувати Вам того, що із мною було в різних ситуаціях, але повірте, що відтіля живими не повертаються. Відсидівши 7 років на довічному ув’язненні, я почав читати Біблію й різну літературу, але думка про самогубство не залишала мене, з кожним днем росла ненависть, злість, спрага помсти тим, хто на волі. Але все-таки я молився Господу щодня , щоб Він повністю змінив моє життя, я щиро бажав цього. І в одну мить, 29 серпня 2004 р, Господь звільнив мене від усього цього прямо в поїзді, яким мене переправляли етапом у колонію. І я заснув мов дитина вперше за 7 років. Я прокинувся з думками про Нього й ні про що інше я вже відтоді думати не міг. Він дав мені гарних учителів – Кеннета Коупленда, Кеннета Хейгіна, й Ваші книжки теж читав, і вдячний Богові-Отцю за таких Його служителів, як Ви. Перебуваю постійно в Слові й уже не мислю себе без Отця і Його Сина, мого Господа й Рятівника Ісуса Христа, і Духа Святого!

Дорогі й улюблені моєму серцю брат і пастор Вітя й сестра Таня! Розповідайте всім братам і сестрам у Церкві у вас, що коли живеш так з Господом і для Господа і Його Тіла, тоді й у голову не приходить думати або міркувати, і тим більше сперечатися про геєну вогненну, і що в ній відбувається. Тому що це вже нецікаво, тому що не стосується нас і торкнутися вже не може! Ми будемо вірити Йому до кінця й будемо слухняні у всьому! Амінь!"

Володимир О., ХВК 18

"Вітаю Вас, благословенні в Господі Віктор, Тетяна й ваші сини, а також усіх, хто допомагає й перебуває поруч із Вами!

Дякую вас за ваші листи, диски й дорогоцінну увагу до мене й усіх нас, що бідують і томляться в узах. Але по великій милості Господній вільних від тьми через пізнання Ісуса Христа Духом Святим. За що слава і вдячність Господу Всемилостивому! Алілуя!

Слава Богові, нам вдається хоч трохи радуватися разом з Вами через Ваші позитивні, захоплюючі, надзвичайні, Духоносні проповіді. Загалом, минулої неділі й трохи раніше ми подивилися ДВД – "Вино Духа Святого" і три проповіді з іншого диска ДВД – "Відновлення Духом Святим", "Сфера Духа" й "Господень день – нині". Поки що це все, що ми встигли глянути. А сьогодні зранку вдалося лише додивитися проповідь "Сфера Духа" – це невимовні враження, а точніше – переживання, наснага для мене й Віктора. А для недосвідчених, що спіткнулися – "Скеля спотикання". Адже вони хочуть це зрозуміти розумом. Хтось навіть говорить, що ви там у себе біснуєтеся. Типу "так не повинно бути" або "де подібне описане в писанні?". Та й сам я розумом не можу осягнути побаченого, та й на собі пережитого. Розум говорить, що це розважальна вистава, а в серці казна-звідки виникають розчулення, захоплення від радості радіючих і своєї. А ще добре у Вас вийшло на початку: пісня Тетяни з відеосюжетом природи, де Тетяна з Віктором як Адам і Єва гуляють у саду. Ми й не очікували дістати таке задоволення від перегляду проповідей. Спасибі Вам. "Хай благословить Вас Господь!"

Олег Ч-ц, ПВК-122

"Важко описати ту радість, що наповнила наші серця, коли ми (ще не читаючи) тримали в руках конверт із вашою зворотною адресою. Господь улаштував так, що ми одержали ваш лист під час "посту" і зрозуміли, що це була відповідь на наші молитви.

Велике вам спасибі за книги, які вислали. У нас уже були дві книги "Шанувальниця Бога" й "Ключ до успіху", а також відеокасети "Пробудження", "Дух Святий", "Останні часи – пора слави Божої", "Ходіння в Дусі Святому", "Знамення – реальний євангелізм", "Бог звершить більше". Це прекрасна можливість довідатися про ваше служіння, побачити й почути, що Господь робить через вас..."

Олег Ч-ц, ПВК-122

"Описати зараз свій стан, ту довершену радість і любов, що розриває всю мою внутрішність, просто неможливо. Хоч я ніколи не був вагітним, але в мене таке враження, що усередині мене Хтось (дуже навіть живий) і що цей Хтось улаштував усередині мене не просто дискотеку, а фестиваль радості. Я зараз сиджу й не можу нормально писати: ноги тупотять, руки ляскають, саме зараз звучить альбом Тетяни "The Rіver" . Дійсно, Дух Святий зірвав з мене "ковпак", що не давав бачити радість життя в Дусі Святому в Його небесній присутності. Я вдячний Господу за цю надприродну благодать і радість. Учора слухав проповідь Віктора "Жага пробудження" (Каховка). Наведений приклад у проповіді про падіння великого помазаника, його слова про небезпеку побудови "свого будинку" на фізичних проявах привели мене в такий трепет, що мене на якийсь час усього "скулило". Я зрозумів, що це був голос із небес, Господь одночасно мене й заохотив за правильність моєї молитви, і ще попередив суворо. Я вдячний Господу за цей налагоджений "мобільний" зв'язок без усякого телефону! Я вже тиждень поспіль слухаю альбоми "Люблю Тебе і прагну", «Божа воля – Поклоніння», "Glorі", "Rіver" і не можу визначити, котрий з них краще..."

Сергій Л-о, колишній зек

"Здрастуйте, дорогоцінні Віктор і Тетяна!

Нехай праведність Божа, виявлена Вами цьому миру, помножиться, підсилиться й прославляється!!! Як я вдячний Йому за Вас, улюблені! Ви – благословення для всієї України й миру! Процвітайте, поширюйтеся, пророкуйте, розтрощуйте й руйнуйте, будуйте й творіть в ім'я Ісуса Христа! Ох, як Ви блаженні! Як мені хочеться побачити Вас, просочитися славою й любов'ю Божою, що обрушується через Вас на всіх! Господь так багато дарує мені одкровень, але назавтра завжди хочеться більшого, свіжого, нового!

 

Зараз у мене домашня церква. Господь збирає нас, так рясно благословляє. Учора ще одну душу скорили Христу, це чудово! Також листуюся з моїми братами, що залишилися в колонії. Тепер про Вашу продукцію. Я просто мрію про неї ще з того дня, коли одержав благодать повторно через Ваші книги, це було в колонії в 2003 році, я Вам писав про це. Отож, я хочу мати все, всю продукцію, і маю відвагу просити поки безкоштовно. Але навіть якщо й не так, то прийде час, коли я куплю все одно! Вірю, знаю, що посіяне Вами з надлишком повернеться Вам! Я дуже Вас люблю! Любити – це щастя! Любити – це життя! Я навіть не міг про це мріяти. Слава Тобі, Ісус!"

Сергій К-й, РВК-56, Д/У

"більше, більше, більше, говори мені Духом Святим". Мозок не працює, а язик починає говорити сам. На якій мові – не знаю. Спочатку на арабській (начебто), потім на чистій китайській. Я слухаю себе й розумію, що славлю Бога китайською мовою (я колись жив серед китайців і непогано знаю китайську). Але те, як я говорив, було куди вище за мої знання мови. Молюся й не хочу зупинятися. Мені так класно, все життя б так і був! Все як сон і просипатися не хочеться. Молюся на мовах, і ще хочеться молитися. Напевно, одна година або більше, я не знаю. Найцікавіше, що весь цей час руки ж були піднесені! Тримати руки в такому положенні, так ще без звички стільки часу – це неймовірно! Цікавий стан: стою і слухаю себе, язик сам по собі, а я намагаюся зрозуміти, про що він говорить. То на арабську перейде, то ще на якусь. То знову на китайську. Стан незвичний, усе розумію, світло, приємно дуже, а язик промовляє на різних мовах. Стан – не передати, дуже приємно й добре. Відкриваю очі і отут – опа, я вже на землі. Знову в'язниця, під ногами глина, навколо ґрати, а в серці – радість.

Віктор, Таня, у вас так само? Ну, мови так само приходять? Те, що я вам описав? Я зрозумів один секрет. Це мене пастор Віктор навчив. Є одне "чарівне" слово. Це слово - "більше". Я коли слухаю ваші касети, то вчуся у Віктора. Він говорить: "більше, більше, більше..." Ну, я – візьми й спробуй! Ну, загалом , мене й "накрило". Так «накрило», що рот не закривається, і молитися став у п'ять разів більше й частіше. Ну, правда, перед цим був у пості. Слава Богові, що їсти не стало чого, так одержав відповіді на свої питання у Господа…»

Олекса Т-в, Церква Божа, ОВК-53

"Вітаю вас ім'ям Ісуса, благодать Його у вас нехай помножиться. ...Переглянули касети, зібралося людей 60, при завершенні залишилося 20, але зате всі наші сповнилися радістю й веселістю, слава Богові! Служіння нам сподобалося, в дусі, й у нас до цього якраз було щось подібне, ми всі так раділи, що не було сил стояти на ногах, регіт стояв сильний і хтось із язичників, що зайшов до нас, подумав, що ми накурилися анаші, й став просити дати і йому, і не вірив, що ми не під наркотиком. Бог дивовижний і великий! Він радує нас у в'язниці в умовах, коли мовби нема чому радіти, але Він знаходить для нас можливість веселитися перед лицем Його і, найголовніше, змінюватися й перетворюватися в Його образ і Його подобу...".

Костя Д-д, ВК-56

"Благодать Божа і мир та радість хай перебувають у вас незмінно, нехай дарує вам Господь ще більше одкровення і мудрості у вашому служінні!.. Їжа, що Господь за допомогою Духа Святого дав мені через вас, настільки багата, що переварити її сходу, без міркування, неможливо. П'ю вино Духа Святого неспинно. Основа, що стала для мене відкриттям у моєму християнському житті, – це помазання Духом Святим. Будучи Христовим, думав – усе, більше нічого вже і не потрібно. Але... це було такою оманою, що без ваших касет я навряд би вибрався з неї. Це не лестощі, а та істина, до якої призиваю сьогодні всіх, хто у такій же омані. Ми нічого не можемо зробити в цьому житті без сприяння Духа Святого. Без Його помазання ми ніщо... Тільки Дух Святий може розпалити в нас спрагу до Бога, тільки Дух Святий може утішити нас повною мірою, тільки Дух Святий може переповнити нас радістю. Тільки Духом Святим Господь може використати кожного віруючого на своєму місці там, де він перебуває...Знову недавно нас відвідали брати з Америки, які стоячи на колінах молилися за нас, і дякували Богові за те, що Він знайшов нас навіть тут, у цьому страшному для людей місці, як написала одна людина: "тут у кожному квадраті диявол, тут у кожній клітці потвори, і я все життя серед них "проплавав", плескаючись у тюремні запори". Але нас, хто водиться Духом Святим, це не стосується. Писання говорить: "Будьте святі, тому що Я святий." А раз так, то місце, що займаємо ми , віруючи у Того, Хто воскресив Ісуса Христа з мертвих, теж святе, і топтати цю святість ми нікому не дозволимо!!"

Сергій К-й, РВК-56, Д/У

"Мир вам, дорогі брати й сестри у Христі Ісусі! Вітаю всіх, хто зібрався біля ніг Батька, коло Престолу Благодаті, вітаю вас, пастор Віктор, і вас, сестра Тетяна, і всіх дітей, яких дав вам Бог! Пише вам брат у Христі Сергій. Кілька років назад я вже писав вам. І от, як послухав вашу касету, Дух Божий повів мене знову написати вам. Я маю потребу у вас, у вашому наставлянні, спілкуванні. Вже чотири роки я на "довічному" тут, і тільки тим і займаюся, що вивчаю Біблію, молюся, слухаю Слово. Тепер Дух Святий говорить мені: "там у них – сила, багато сили, прислухайся, що тобі будуть говорити, писати Віктор і Таня!". Слава Богові, стільки всього мені дав Господь, показав і навчив ученню Своєму! Тепер я розумію, що говорив Ісус Петру: "Ти став твердим як камінь, і на цьому одкровенні, що Я – Помазаний (Христос), я побудую Церкву й ворота пекла її не здолають". Я чую, що у вас сила, що у вас є слово для мене. Я хочу виконати план Божий щодо до мене..."

Ігор Д. СВК-36

"...Дух Святий в моєму житті творить щось незвичайне. Те, що я бачив у вас на відеокасеті, у мене розбудило таку спрагу й бажання пережити це, що я відкинув свій розум і почав серцем горіти й питати у Господа. І в один момент, коли я цього не чекав, Господь так обійняв мене Духом Своєї благодаті й зупинив мене, тому що я молився на мовах. І раптом зсередини полився такий сміх, яким я раніше ніколи не сміявся. Він сказав мені – радуйся й веселися, тут таке почалося зі мною, я був так наповнений Духом Святим! Я не міг зупинитися. Після цього в мене з'явилася ще більша спрага..."

Олександр К-в, ВК-52

"Вітаю Вас любов'ю Христовою, дорогі Віктор і Тетяна , а так само діти! Від усієї душі й чистого серця бажаю Вам цього року нових здійснень у виконанні волі Всемогутнього в поширенні Благої звістки, напоумляючи й направляючи народ Божий шляхами правди. Пам’ятайте, що Ваші проповіді не проходять безвісти, особливо для людей, що покаялися в неволі. Я вірю, що я не один по ваших книгах був спрямований на шлях щирий і затверджувався у вірі... Звичайно, усіх нас веде Господь, але Ви допомагаєте нам пробратися через терни й побачити Царство Боже в чистому виді... За три роки спілкування з Вашою родиною я значно удосконалився у вірі. Хочу висловити Вашій родині почуття вдячності Віктору за допомогу в зростанні, завдяки правді в його книгах, тобі ж, Таня – за любов і турботу, виражену в листах і посилках, висланих за три роки нашої переписки. Саме листи Вашої родини я зберігаю й перечитую під час депресій і вони мені допомагають устояти в Істині. Спасибі Вам!"

Костя Д-д, ВК-56

"...Знаєте, спілкуючись із вами й прослуховуючи ваші проповіді, я зрозумів одну дуже важливу істину: що слухняність – це не просто формальне виконання вимог, а служіння, чинене по любові. Слухняність, служіння й вірність, що ґрунтуються на любові, є вірна ознака приналежності Христові. Що користі, якщо я прийму Ісуса у своє серце, а любові не маю? Це й пустопорожнє витрачання часу, і мертва віра, що не прилучає мене до благодаті Христової. ...Я вже писав вам, що давно прийняв Господа, але лише недавно я усвідомив, що для того, щоб Ісус дійсно оселився в моєму серці, я повинен пожертвувати всім, віддати Йому всього себе. ...І ще: зовсім недавно я зрозумів ще одну річ – я не завжди відчуваю почуття захопленості, але зате завжди маю внутрішню впевненість і спокій, тому що став покладатися не на себе, а на Господа Ісуса Христа, який завжди, коли мені важко, говорить: "Прийдіть до Мене ... і Я заспокою вас..."(Мтф.11;28). Ще раз дякую вам за наше спілкування, яке мені також потрібне як кисень для легенів. Дякую Богові через Ісуса Христа за те, що дав мені вас, а вам мене! Алілуя!"

Олекса Т-в, Церква Божа в ОВК-53

"Слава Ісусові Христу нашому Господу за Його милосердя до нас, грішних зеків, помилуваних Богом і прийнятих у Його славу! Про Духа Святого, про Його дію я зрозумів ще до вашої відповіді. Він мені сам сказав, щоб я не напружував думки, все одно нічого не зрозумієш, мені потрібно просто робити, й усе. Він обрав мене Своєю благопотрібною посудиною й буде творити великі чудеса, знамення й дива. Тут зараз Він таке творить, так благословляє! Що я благоговію перед Ним і тріпочу, Він великий! Я перечитав уже багато разів ті книги, що ви мені надіслали, і ще буду читати, тому що щоразу знаходжу нове й нове, тому що сам росту в пізнанні Бога. ...З кожним днем мені відкриваються все нові й нові можливості для служіння. Церква поповнюється, брати ростуть, і я як-небудь надішлю касету з нашого служіння. Бог нас різнобічно виховує й ми реально готуємося в бій. А як ми любимо співати! Алілуя! Пісні співаємо різні, я сам складаю, не я втім, а Дух Святий, котрий у мені. Також з касет багато пісень переписуємо, і от зараз і ваші пісні будемо співати. Славити Господа так ще в темниці – це чудово, ми наповнюємося Духом і переповняємося. ...Хай Бог благословить вас усім земним і небесним благословенням у Христі Ісусові. Амінь!"

Сергій Т-к, ВК-78

"Вітаю Вас, дорогі та святі наші Віктор, Тетяна й Давид, Пилип і Віктор-молодший. Нехай Ваші серця ще більше будуть переповнені помазанням і вогнем Духа Святого. Ми дякуємо Татові Небесному за Ваші палаючі серця й любов Божу, яка з надлишком виливається на нас. Дякуємо Богові за відкриту скарбницю, що Він розкрив нам і напуває нас через Ваші посудини. Слава Духу Святому за такі дивовижні справи. ...Отримав книги й диски, велике спасибі Богові за турботу і їжу, що з жадібністю вкушаю я й усі оточуючі мене. Дивилися проповіді п. Віктора – те помазання Святого Духа аж відчували на собі. Серця просто були готові й у силі сприйняти і прийняти єлей, що тече з небес. Це нез’ясовна сила миру, радості, легкості й чогось піднесеного. Таке може творити тільки наш всемогутній Бог. Дуже хочеться попасти до Вас на служіння, я вірю, що мрія ця колись здійсниться. Але якщо Господь мене призвав тут, значить Він і виправдає й відновить. Є час послужити людям не ззовні, а із самого нутра, з піка розкладення й гангрени. Сила Духа Святого творить чудеса. Бог відповідає на молитви, трощить таких людей, що навіть не подумав би. Тому яка різниця – воля чи в'язниця, все одно – це моя нива. Тому вкладаю всю свою силу, розуміння й міць для здобування душ людських. Так що це дуже коштовний час."

Костя Д-д, ВК-56

"Дорогі, я дуже радий кожному вашому листу! Завдяки Богові, завдяки вашій духовній підтримці, здається, не по землі йду, а по небу, і дивлюся з висоти Небес у цю чорну діру з назвою – Земля. Як я радий, що з'єднаний з вами одним Духом Святим, однією любов’ю, однією радістю, і радістю при цьому такою, що ніяк не насолодимося, купаючись у променях Слави Божої! Вау! Клас! Людина нехай все своє життя читає Нагорну проповідь Ісуса Христа, де Він говорить про блаженства, все одно не збагне, що означає слово "блаженний", допоки сам не буде блаженствувати. А я блаженствую! Нехай для когось це здається "ненормальним", але я все одно блаженствую, тому що я перебуваю в Благому!"

Володимир К-в, ВК-56

"Я щасливий, що Господь познайомив мене з Вами, що саме через Вас Він відкриває багатьом очі на цей світ, жалюгідний і незначний у порівнянні з Царством Небесним, та з тим, що Бог приготував нам, навіть не можу уявити, наскільки. Слава Богові! Одержав і Віктора проповідь, і вже переглянув та прослухав уперше, і піду ще раз прослухаю, як би Вам сказати: я відчув у серці хвилювання, потім приплив у мозок, і усвідомив, що Дух Святий зробив свою роботу. Я відчув рух Духа Святого в серці й голові, і хочу повністю відновити й зміцнити своє Духовне тіло, тобто кривими шляхами ноги мої вже не підуть. Я радий, дуже радий , що саме так іде, і що Господь мене вже веде своїм шляхом, що Він мені приготував, яку славу ще не знаю, але я вже починаю відчувати, десь уже поруч. ...Вам, Вашій родині величезне спасибі, протягом багатьох років Ви допомагали мені жити зі Словом Божим, хай зберігає Вас Господь від всякого підступу диявола, і любов Христа буде з вами вічно..."

Володимир К-в, ВК-56

"Я щасливий, що Господь познайомив мене з Вами, що саме через Вас Він відкриває багатьом очі на цей світ, жалюгідний і незначний у порівнянні з Царством Небесним, та з тим, що Бог приготував нам, навіть не можу уявити, наскільки. Слава Богові! Одержав і Віктора проповідь, і вже переглянув та прослухав уперше, і піду ще раз прослухаю, як би Вам сказати: я відчув у серці хвилювання, потім приплив у мозок, і усвідомив, що Дух Святий зробив свою роботу. Я відчув рух Духа Святого в серці й голові, і хочу повністю відновити й зміцнити своє Духовне тіло, тобто кривими шляхами ноги мої вже не підуть. Я радий, дуже радий , що саме так іде, і що Господь мене вже веде своїм шляхом, що Він мені приготував, яку славу ще не знаю, але я вже починаю відчувати, десь уже поруч. ...Вам, Вашій родині величезне спасибі, протягом багатьох років Ви допомагали мені жити зі Словом Божим, хай зберігає Вас Господь від всякого підступу диявола, і любов Христа буде з вами вічно..."

Царь Давид - Свидетельство узника

Слава Господу!

Прежде всего, я хочу поблагодарить Господа за оказанную мне милость и привилегию засвидетельствовать и рассказать людям о том, что совершил Господь в моей жизни, и жизнях окружающих меня людей. Да скажет кто-нибудь – АМИНЬ!

Господь Иисус совершил, совершает, и будет совершать, невзирая ни на замки?, ни на решетки с колючей проволокой, да и вообще – ни на что! Аминь.

Для Него не существует ни границ в пространстве, ни ограничений во времени. Я расскажу о том, как работает Господь на расстоянии и через расстояния, отсюда, из уз. Он вездесущий и Всемогущий! Аллилуйя! И аминь.

Когда-то Иисус помазанный сказал такие слова:

«И познаете истину, и истина сделает вас свободными» (Ин. 8:32).

Я долгое время не мог взять в толк, что это за истина, и о какой свободе Он говорит. Почему? Да потому что для тех, кто большую часть своей жизни провёл по эту сторону забора слово СВОБОДА, понимается только одним взаимозаменяемым словом, которое находится по ту сторону забора – ВОЛЯ. Другому определению, СВОБОДА, о которой говорил Иисус, не поддавалась...

Однако, давайте всё по порядку.
Меня зовут Костя, мне 50 лет, родом я из Молдавии, но большую часть своей жизни (если это, конечно, можно было назвать жизнью) я прожил на Украине.

Весной 1973 года в Молдавии был сильный оползень, и наш дом ушел под землю. Отец решил переехать на Украину, где и по сегодняшний день живут все мои родные и близкие... Дважды был женат; имею сына от первого брака и дочь от второго.

Был ли я когда-либо счастлив? Думал, что «да», но спустя время я понял, что мне это только казалось.

А понял я это лишь тогда, когда в мою жизнь ворвался Иисус, Который сказал мне открытым текстом: «Костя, всё счастье, которое было у тебя без Меня, было ни чем иным, как самообманом для самоуспокоения».

После этого откровения заговорила и моя совесть, которая спросила меня: «А любил ли ты когда- нибудь?» Знаете, если бы этот вопрос мне задал кто-то со стороны, то я, не раздумывая, ответил бы «да». И это был бы страшный обман.

Обмануть можно кого угодно, но только не себя, ни тем более свою проснувшуюся совесть, которая обличила меня «как сильно я любил».

Если вставала дилемма: друзья или семья? – моя «любовь» выбирала друзей; спиртное или семья? – то для меня стало очевидным, что «любовь» моя больше любила спиртное. Так же и сигареты, и так же, и так же, и так же.

Нет, я не был ни алкоголиком, ни наркоманом, но употреблял; был зависим, но в системе не был.

С детских лет жил по законам улицы, которые твердили, что лучше прожить один день львом, чем всю жизнь шакалом. По мирским меркам, когда в тебе видят льва – это было очень круто. И мне это льстило.

Мне очень льстило, когда вокруг меня жужжали, словно растревоженный пчелиный улей, девчонки и мальчишки, потом – «пацаны» и девки, а ещё позже– братва с «тёлками», которые поднимали меня на такие высоты, о которых только мечтать можно было. Ну, а я, чтобы выглядеть в их глазах ещё круче, начинал вытворять такое, что сегодня даже стыдно и вспоминать. Не хочу вспоминать ещё и по той причине, что от этих моих воспоминаний кого-то может бросить в пот, а кого-то в дрожь. А если ещё точнее, то описать все свои «подвиги» я просто не в силах, потому что их было столько, что вряд ли я о них всех помню.

Также я не намерен роптать и сетовать ни на своих родителей, ни на школу, ни на поколение старших людей, которые якобы меня не воспитали надлежащим образом, не научили, как правильно жить, и не остановили вовремя.

Скажу вкратце: и воспитывали, и учили, и даже вовремя пытались остановить, но вся проблема была в том, что без тормозов был я сам. На полной скорости неслись и моя гордость и моё себялюбие.

Надеюсь, многие из вас не понаслышке имеют представление, что бы это значило. Ну а для тех, кто вообще далёкий от подобных представлений, я процитирую чье-то четверостишье, чтобы таким образом показать, кем и каким я был до встречи с Иисусом.

«Раскалённого перца стручок, Щедрой почвы ликующий крик – Я, наверное, землю прожег, Из которой чертёнком возник»

Самым удивительным в моей жизни было то, что я полностью был лишен чувства страха. Во всяком случае, мне так казалось. Поэтому я мог позволить себе, если не всё, то многое, и даже миловать или казнить... Я не думал о том, что за все мои злодеяния с меня кто-то сможет спросить. Не думал, потому что не боялся, а где нет страха, то в мире позволено всё.

Мои похождения начались где-то с семилетнего возраста. Отлично помню, как в первый раз пошёл в первый класс, но до школы я почему-то не дошёл, и домой не вернулся: был снят с поезда сотрудниками милиции аж в Новосибирске, где был доставлен в детский приёмник-распределитель.

За мной приехал отец и забрал домой. Ни в дороге, ни дома он меня не только пальцем не тронул, но даже и ни одного вопроса не задал. Мало ли как могло случиться, что дитя оказалось в Новосибирске.

Честно говоря, я и сам не знаю, как так всё получилось. Зато знаю другое: мне так понравилось в поезде, что чувство и страсть к путешествиям взяли надо мной такую власть, что устоять ей не было ни сил, не желания. И пошло-поехало...

Новые города – новые приключения. Фишка состояла в том, чтобы в каждом новом городе отвоевать себе место под солнцем. В этой борьбе, боях и войнах я и закалил свой характер до такой степени, что любого, кто «позарился» бы на то, что я уже считал своим, готов был зубами загрызть. С самых юных лет я понял, что где сила плюс наглость, там власть...

Когда мне было 10 лет, я впервые попал в столицу нашей тогдашней Родины – Москву. Прямо с вокзала (кажется с Киевского) попал «шо кур в ощип». Ко мне подошел какой-то дядя и, узнав, что я еду из ниоткуда в никуда, молча, «шо краб клешней», вцепился в мою руку и повёл к машине. Развитая во мне львиная гордость не позволила мне закричать. Моим девизом было «лучше сдохнуть, чем позвать кого-то на помощь».

Боже! Я всё время думаю о том, сколько и сегодня бродят по улицам городов таких, каким был когда-то я? И никому до них нет дела. М-да! Дети – это наши цветы, сорвали букет, и – на «малолетку». Там они цветут, а потом, когда выходят на волю – распускаются. И пусть это маленькое отступление будет пищей к размышлениям. Аминь.

Так вот, привёз меня дядя в какой-то подмосковный городок и поселил в какой-то домик. В комнате, куда меня поселили, уже жили семеро таких же, как я, бродяг.

Двери запирались снаружи, так что о побеге не могло быть и речи. Удобства были прямо в комнате. Кормили, как на убой.

Нас, восьмерых, ниоткуда в никуда, к чему-то готовили. К чему? Нам совершенно было без разницы.

Мы твердо были уверены в том, что ничего плохого с нами случиться не может. Не посмеют взрослые дяди обидеть 10-летних мальчишек.

Дяди-то, конечно, не посмеют; – это будем делать мы сами. Не удивляйтесь тому, о чём я напишу ниже, потому что на территории «совдепии» ещё и не такое происходило...

Поели мы заморских продуктов ровно одну неделю, потом нас посадили в автобус и куда-то повезли.

Была ли причина у сопровождающих бояться нас, не знаю, но глаза нам завязали. По приезде нас повели по какому-то коридору, потом по лестнице вниз, затем опять по коридору, и снова вниз по лестнице, пока не пришли в какую-то комнату.

Кто со мной говорил, я не видел, зато видел он меня. С того момента, когда в автобусе нам завязали глаза, мы с ребятами больше не виделись, пока не встретились при других уже обстоятельствах.

Человек, которого я не видел, сказал мне, что я должен отработать те продукты питания, которыми они меня кормили на протяжении недели. Задача, которую мне поставили, состояла в том, чтобы выйти на ринг и набить «морду» такому же бродяге, каким был я сам. Это не был боксерский ринг, а ринг, на котором проводились бои без правил. Без всяких правил должны были драться и мы – дети.

Именно на том ринге проявилась ещё одна черта моего характера – ненависть. Не хочешь бить ты – бьют тебя. Мы не были хлюпиками, а были пацанами, закалёнными холодом, голодом и постоянными драками. Детские бои без правил ходили смотреть только большие дяди и тёти. Простолюдину там делать было нечего. Да они и не знали, что такое может быть.

Дрались один на один, а иногда, чтобы ещё сильнее разжечь публику, выпускали двоих против одного. Не знаю почему, но участь «одиночки» против «двойки» досталась мне. Если бы они набросились на меня одновременно, то неизвестно, как бы всё повернулось. Но они, на счастье мне, решили брать меня по одному. Первому я поломал руку сразу, поэтому ему уже было не до меня. А со вторым «игрался» уже как хотел я. Ко всему же, меня самого такой азарт взял, что взрослые еле остановили меня...

Я был из категории тех людей, которые не любили подчиняться, а раз так, то решил дать бой дядям, и сказать им ПРОЩАВАЙТЕ! Я прибегнул к одному испытанному и очень эффективному приёму – усыплению бдительности. И когда дядя полностью был подчинён моей «детской наивности», я со всей дури врезал ему ногой в «семейное гнездо». После того, как его глаза приобрели «взгляд бездушной медузы», я спокойно повернулся и пошёл, как обычно – в никуда.

Я не знаю, почему моя память высветила именно этот эпизод из моего детства, зато знаю другое – если высветила, значит так надо. И написал я это не ради развлечения, а чтобы показать, что человек – это не суверенное создание, которое может поступать, как ему захочется. Человек – это дух, облеченный в плоть, и независимо от возраста наш дух подчинён другому духу.

Главенствующих духа два; один Дух – это Бог, второй – сатана. Ужиться в одном человеке они не могут – это немыслимо. Поэтому в жизни человека рулит либо сатана, либо Бог. Третьего не дано. И как я порой сожалею, что понял это слишком поздно...

После всех тех «спортивных состязаний», которые описывал выше, я понял, как много в мире несправедливости!? Вы не поверите, что именно в десятилетнем возрасте я и принял решение бросить вызов любой несправедливости, которая несла за собой зло. На какие только ухищрения я ни шел, чтобы восстановить справедливость! Мне всё время казалось, что всё делаю правильно, помогая и отдельным людям и обществу в целом. Но не понимал главного: бороться со злом посредством зла ни к чему хорошему не приведет...

Не буду заострять вашего внимания на всём том, через что проволок меня по жизни дьявол. Поэтому буду лаконичным настолько, насколько это возможно.

Борьба за справедливость привела меня в 16 лет на скамью подсудимых. «Малолетка» – это тоже своеобразная школа, которая преподала мне свои уроки. Если общественность думает, что для того, чтобы перевоспитать и исправить человека, его необходимо изолировать от общества, то эта общественность глубоко заблуждается... Но и это тоже другая тема.

После «малолетки» – строгий режим, затем снова строгий, и опять строгий, а затем уже и «П/Ж». «Пожизненное» мне заменили потом, а сначала был приговорён к расстрелу. Три года я находился в камере смертников, пока расстрел не заменили на «П/Ж», но всё это было потом. А вот когда привезли с суда, бросили в камеру, и за моей спиной захлопнулась дверь, оставив меня один на один с собой, о!

Это было что-то! Передать словами или описать, – нет, невозможно! Что происходит с человеком, его душой и его совестью в тот оставшийся промежуток времени, который проводишь в ожидании исполнения приговора, знают только двое: Бог, который всё видит, знает и чувствует, и тот, кто через это проходит...

Сегодня оглядываясь назад, я понимаю, что время, проведённое в камере смертника, было самым благоприятным для меня временем. Неизвестность и пугает, и радует одновременно. Но не буду вдаваться в философию. Скажу лишь одно, что в оставшееся время раскаяние пришло само по себе. Не покаяние, а раскаяние.

Знаете, оно было таким искренним и сердечным, что если бы в тот момент меня попросили вырвать из груди собственное сердце, чтобы отдать кому-то другому, то сделал бы это, не раздумывая.

Я долгое время не мог понять, почему я не погиб раньше, ведь я и тонул, меня резали, в меня стреляли, милиция гналась за мной по крыше девятиэтажного дома, а я бежал. Бежал так, что не заметил, как перемахнул через парапет крыши, пролетел девять этажей, приземлился на ноги и… продолжал бежать дальше... Несколько раз прыгал из поездов на полной их скорости – и ни царапины. «Почему?» – спрашивал я себя, измеряя камеру шагами, три - туда и три - обратно. Почему мне надо было доживать до дня, в который отнял у человека жизнь? Там, в камере, я понял, что значит ощущать страх. И самое удивительное было то, что страх не за себя и свою шкуру, а страх за родных и близких. Если мне было уже всё равно, что будет со мной, то мне не всё равно было, что будет с моими родными.

Я как представил себе, что всю оставшуюся жизнь им будут колоть в глаза моим именем, меня охватил ужас. Я, грешным делом, даже руки на себя хотел наложить, но внутри меня всё время звучал один и тот же голос, который просил меня не делать этого, говорил, что выход есть. Но моя логика говорила совсем другое, что выхода уже нет...

Эта борьба, борьба с самим собой, битва тьмы со светом продолжалась на протяжении года, пока ко мне в камеру, каким-то чудом не попал Новый Завет. Читал «взахлёб», читал, но ничего не понимал. Надеюсь, многие помнят историю евнуха из 8 главы Деяния. Мне потребовался ещё один год, чтобы заставить свой ум не считаться с реальностью, и переключить его на небеса. Хвала и благодарение Господу; Ему удалось открыть мне мои духовные глаза, чтобы я увидел, что ВЫХОД действительно есть! И имя Ему – Иисус!!! Аллилуйя! Он показал мне, что этот ВЫХОД настолько реален, что даже если меня и расстреляют, я всё равно буду принят в Его объятия.

Но при этом Он указал мне на два безоговорочных условия: это– уверовать, что Он есть Сын Божий, пришедший во плоти, чтобы спасти мир, и – покаяние. После того, как я согласился в своём сердце с этими Божественными условиями, дело в Свои руки взял Дух Святой.

Понять и оценить всё происходящее я не мог. Не мог по той причине, что я уже не принадлежал себе. Дух Святой бросил меня на колени и, со слезами на глазах, я выполнил те условия, которые были выдвинуты мне Богом. Встав с колен, я лёг на нару, и впервые, с момента приговора, я уснул сном младенца.

Это было 25 мая 1997 года. Проснулся я совершенно другим человеком. С тех пор я не расстаюсь с Иисусом ни на минуту. Знаете, как только я проснулся, сразу понял, что значит СВОБОДА, о которой говорил Иисус. У меня пропали чувства вины, чувство страха и неуверенности. Я обрёл мир и покой! Аллилуйя!

Мне так стало классно, что все камеры, которые были по соседству и напротив, слышали, как я пою. Пел всё, что приходило мне на ум, и о том, что Истина – это Иисус, Который освободил меня в духе, в душе 4 и в теле! Аллилуйя!

По ходу духовного роста начались и испытания. Впрочем, Иисус Христос никогда и не говорил, что после того, как мы Его примем своим Господом и Спасителем, жизнь наша будет, как в масле.

Напротив, Он предупреждал нас о том, что при этой земной жизни мы будем сталкиваться со многими неприятными вещами, которые Он заключил в одно слово – СКОРБЬ. Но мир и покой, которые мы обрели в Нём, даёт нам твёрдую уверенность, что из любого испытания мы выйдем победителями.

«Это сказал Я вам, чтобы вы имели во Мне мир. В мире будете иметь скорбь; но мужайтесь: Я победил мир» (Ин. 16:33)


Я расскажу, что имел в виду Иисус, говоря это.

Скорбь – это не значит, что она настегает нас тогда, когда мы теряем родных и близких нам людей. Скорбь может настигнуть человека при любых обстоятельствах, даже тогда, когда нам очень хорошо...

В 1999 году я заболел. Определить и установить диагноз врачи не смогли. Я таял, как свечка. С 76 кг я сдал до 42 буквально за пару недель. Кололи 4 раза в день; выпивал до 20 таблеток. Ничего не помогло. Симптомы становились всё хуже и хуже. Организм полностью отказался от приёма пищи. Уколы не рассасывались, «задница» моя превратилась в сплошной булыжник. И врачи, и администрация тюрьмы предрекли мне близкий конец. Я уже не думал о себе, а скорбел, что тело моё отказалось меня слушаться. Скорбел о том времени, которое бездарно убил, угождая дьяволу и всем его прихотям. Моя скорбь всё время возвращала меня в прошлое, которое, к сожалению, вернуть, чтобы что-то исправить, было нельзя. Смерть, которую мне внушили, рисовала мне всякие картины. Чувство вины с каждой минутой росло во мне всё сильнее и сильнее. О чём только не приходилось сожалеть!

Скорбь – это когда тебя терзает собственная совесть, не дающая уснуть не днём ни ночью... Ничто не может поколебать веру так, как чувство вины. Это одна из самых ухищрённых провокаций дьявола. Врачи предрекли мне несколько недель жизни, от силы месяц, но мой дух боролся же полтора года. При «переезде» из камеры в камеру я падал с матрасом прямо на коридоре.

К тому времени тело моё сдалось полностью, но только не дух, который кричал во мне, что молитва веры исцелит болящего! И что ранами Его я исцелён 2000 лет тому назад! Слава Тебе, Господь! Сегодня мы знаем, что исцеление для кого-то приходит моментально, а для кого-то спустя какое-то время. Господь нелицеприятен; Он всем всё даёт одинаково! Аминь.

Это уже от нас зависит: исцелиться в сию минуту или чуть погодя, это от нас зависит: начать преуспевать прямо сейчас или немного позже, и т.д. и т.д. Господь уже сделал всё! Нам остается только протянуть руку и взять. Дайте ребёнку конфету, и вы увидите, и научитесь, что значить взять из рук Христа то, что Он предлагает даром. Есть ещё один момент: когда мы даём ребёнку конфету, то говорим ему, за что мы её ему дали, и тут же ставим его перед выбором на будущее, говоря, что если он и дальше будет проявлять послушание, то получит ещё конфетку, или даже то, чего он желает... Точно также происходит и в духовной сфере. Господь дал нам спасение ДАРОМ, и грехи наши простил тоже даром. Если мы взяли ЭТО, то должны брать и всё остальное, но при этом, находясь на правах сыновства, мы обязаны исполнять те условия, которые выдвигает нам Отец! Слава Господу, что вы поняли это! Аминь.

Проследите, пожалуйста, за тем, как поступил я. После того, как я помолился, я сделал две вещи – принял, и отказался. Принял исцеление и отказался от услуг медсанчасти. Всё! Чудо, которое совершил Господь, произошло моментально. Врачи хотели колоть меня насильно, но Имя Иисуса Христа убедило их не делать этого. Аллилуйя!

И опять я уснул спокойным сном. Наутро я так есть захотел, что еле-еле дождался завтрака. Через две недели все те, кто предрекал мне смерть, были в шоке. И с тех пор, как я принял Божественное исцеление, на протяжении больше девяти лет, даже простуда не имеет надо мной никакой власти. Благодарение Богу! Я понял, что значит уцепиться за Слово и держаться за Него всем своим естеством.

Ничто и никто не обличит нас так, как это делает Святой Дух; когда мы принимаем от Бога только то, что нам нравится и что выгодно. Поэтому, если мы принимаем, то должны принимать всё в буквальном смысле, даже если нам это и неприятно. Сатана будет делать всё возможное и невозможное, чтобы взять с собой в ад, как можно больше людей.

Больше всего он старается действовать в жизни тех, кто перешёл на сторону Бога. Грешники ему не интересны, они и так находятся в его власти. А вот мы, кто отрёкся от него раз и навсегда должны быть очень внимательны к тому, чтобы не дать ему приблизиться к нам. Если мы будем исполнителями Слова, то дьяволу ничего другого не остаётся, как боятся нас. Сила, власть и Имя, которыми обеспечил нас Сын Божий, делает врага уязвимым на всём нашем пути следования за Иисусом. Аминь.

Позвольте мне привести несколько примеров и засвидетельствовать и о тех чудесах, которые сотворил Господь в жизни других людей, использовав меня в качестве Своего воина.

Не будем забывать о том, что в этой земной жизни мы являемся не только делателями на ниве Божьей, но ещё и бойцами на поле духовной битвы света с тьмой. Мы должны не только молиться за человека, но ещё и драться за него. Драться, и бить вражью силу так, чтобы она видела, с кем ей пришлось столкнуться и, что «оружия воинствования нашего не плотские, но сильные Богом на разрушение твердынь». (2-е Кор. 10:4). Аминь.

Итак, работал на тюрьме один весёлый прапорщик. Всегда, как только приходил на смену, заглядывал в глазки, начинал шутить и ободрять нас добрым словом. Мы, «вышки», очень уважали его, потому что такие люди в тюрьмах – большая редкость... По этой причине не буду называть и его имени.

Как-то он неожиданно пропал, и я не видел его около полугода, а когда он вновь появился, это был совсем другой человек. Вид у него был такой, словно он в один день похоронил всю свою родню; двумя словами – убитый полностью. После нашей беседы я узнал от него, что его единственная дочь каталась на велосипеде и её сбила машина. Врачи сохранили ей жизнь, но девочка впала в кому. После шести бесполезных месяцев борьбы с комой, врачи отдали её домой, сказав родителям, что её может спасти только чудо, в противном случае пусть будут готовы к тому, чтобы потерять единственного ребёнка, который находился в коме уже сем месяцев. Девочке семь лет.

Обратите внимание на эти цифры, которые до сих пор не знаю, почему они так воздействовали на меня. Я задал ему вопрос: «Ты во что веришь? В то, что она будет жить, или в то, к чему приговорили её врачи?» – «Да что ты, Костя, какие родители будут желать смерти своему ребёнку?» – вопросом на вопрос ответил он.

«Тогда, если не сомневаешься, что Господь может вернуть её к жизни, принеси мне на следующую смену одно из её платьиц, и ты увидишь славу Божью! Только жене своей ничего не говори» – предупредил я его и попрощался с ним до следующей смены.

А теперь, хочу попросить читающего эти строки сделать паузу и задать слушающим вопрос: «Как вы думаете, дождались ли мы следующей его смены?»... Нет, не дождались!!! Слава Господу!!! Он тут же, после нашего разговора попросил сослуживца подменить его, а сам помчался домой. В обед открылась кормушка, и вместе с обедом он подал мне и платьице. Обедать, как вы уже догадались, у меня не было ни времени, ни желания. В таких ситуациях Дух Святой не медлит. Если вера человека погнала его домой, то это говорило мне о том результате, на который я высвободил свою веру. Во мне во всю сил звучал Голос Иисуса: «Талифа куми! Талифа куми! Талифа куми!!!»

Мой сокамерник, который был свидетелем и очевидцем происходящего, потом рассказал мне, как я прижал платьице к груди и начал говорить с ним, как с одушевлённым предметом, а последние слова, которые я произнёс, были: «Девица, во Имя Иисуса, тебе говорю, встань!». Всего этого, конечно, я не помню, поэтому и упомянул сокамерника. По ужину я вернул отцу девочки платье и сказал, чтобы по приходе домой он надел его на ребёнка. Слава Господу!

Дальше всё пошло по тому сценарию, который УЖЕ был написан Богом. Аминь. В следующую смену я увидел прежнего весёлого и смеющегося прапорщика, который рассказал мне, что придя домой, он прямехонько пошёл в спальню девочки, надел на неё платье, а сам пошёл на кухню. Жена возилась возле плиты, а он сел за стол и достал из кармана сигареты. Думаете, закурил? Нет! Рука с сигаретой замерла на полпути ко рту... В дверном проёме на кухню появилась его дочь! Постояла, посмотрела на него пристальным взглядом, затем подошла к матери сзади, и обняв её, насколько позволял ей рост, сказала: «Мама, я хочу їсти!» Вы знаете, когда он мне рассказывал это, я и плакал, и смеялся; радовался так, словно не дочь прапорщика, а мою дочь Господь поднял из комы. Аллилуйя! Аллилуйя! Аллилуйя! Аминь.

В следующую его смену я узнал, что он и вся его семья приняли Иисуса своим Господом, и что он увольняется с этой работы, так как эта робота не для верующего. Это он мне так сказал. Через некоторое время я получил продуктовую посылку. Среди гостинцев лежал лист бумаги, на котором крупным буквами было написано: «Трудящийся достоин пропитания!». Конечно же, я догадался, от кого была эта посылка. Больше мы с ним не виделись...

Если я сейчас перечислю все чудеса, которые сотворил Господь в моей жизни, и жизни окружающих меня людей, то мне просто не хватит бумаги, но о некоторых всё же расскажу.

Ещё одним чудом было то, что Господь отвёл от меня руку палача, чтобы и на этот раз сохранить мне жизнь. Хвала и благодарение Богу! Теперь я твёрдо знаю, почему Господь хранил меня на всём моём жизненном пути. У Него для меня были Свои планы. Аминь.

В 2005 году к нам привезли одного человека, вернее, его оболочку. Дьявол настолько помутнил его разум, что он и спал в собственном «дерьме», и ел его. По каким только психиатрическим больницам его не возили, но результатов никаких. В случае с ним медицина оказалась бессильна. Поскольку с таковым объектом жить в одном помещении никто из тех, кто считал себя «нормальным» не захотел, то его поместили в одиночку.

В это время, в одиночной камере сидел ещё один человек, с которым также никто не хотел сидеть (у него была открытая форма туберкулёза). Я получил от Господа повеление вытащить Василия из одиночки. Но... для этого мне надо было собрать «тубиков» в одну камеру, что я и сделал.

Администрация сначала не хотела поселять меня, здорового человека, с теми, кто харкал кровью, опасались за моё здоровье. С Божьей помощью мне удалось убедить администрацию, что со мной ничего не случиться, потому что я облечён во всеоружии Божьем, и поэтому никакая язва не приблизится к жилищу моему! Слава Богу! Аминь.

Васю с одиночки перевели ко мне, когда я уже сидел с двумя «тубиками». Я просидел с ними больше года, все они приняли Иисуса и водное крещение! Аллилуйя! Что касается их исцеления, то они сами не пожелали, чтобы Господь их исцелил. Так работает Бог! Он никогда не пойдёт против нашего права выбора. Мы получаем только то, что выбираем сами.

Теперь продолжу относительно Вадика, от которого, казалось бы, отказался весь белый свет... На тот момент у меня было всё прекрасно, сидел уже с другими людьми, среди которых приобрёл себе ещё одного брата. И не смотря на это, в духе чувствовал какой-то дискомфорт, и абсолютно не понимал, что происходит. И вот однажды, перед тем, как лечь спать, я попросил Господа объяснить мне, что со мной происходит. И Он мне ответил! Аллилуйя! Он пробудил меня среди ночи и сказал мне забрать Вадика к себе. Я не стал советоваться с сокамерниками, ни тем более с плотью, а принялся сразу же, поутру, решать этот вопрос.

Когда ребята узнали о моих намерениях, то глаза их приняли форму квадрата, в котором звучал немой вопрос: «Ты нормальный?» и на который я ответил вслух: – Думайте что хотите, а я знаю, что «Бог избрал немудрое мира, чтобы посрамить мудрых, и немощное мира избрал Бог, чтобы посрамить сильное...» (1-е Кор. 1:25-31). Всё!

В этот же день меня перевели в «двухместку» и поселили ко мне Вадика. То, что я увидел, описанию не поддаётся, и человеком его назвать тоже было сложновато. Как бы там ни было, а во мне звучал тот же голос: Он – это Я!!! – дух мой горел так, что его даже всем пожарным, если собрать их в одну кучу, не удалось бы потушить. Я бросил вызов самому дьяволу и должен был его победить, несмотря на все его сопротивления.

Трижды в день я купал Вадика, обстирывал, кормил из ложки, и т.д. и т.п. Если кто-нибудь из вас ухаживал когда-либо за совершенно беспомощным человеком, то он поймёт, о чём я говорю. Я совершенно не опасался неадекватных действий со стороны Вадика, потому что Тот, Кто повелел мне взять на себя ответственность за этого человека, Тот и держит всё под Своим контролем. Аминь.

Без Иисуса я не смог бы сделать того, что не по силам было сделать никаким врачам. Чтобы я ни делал, я всегда руководствовался Словом Божьим, в котором написано «...ибо без Меня не можете делать ничего» (Ин. 15:5).

Спустя четыре месяца битвы, с Божьей помощью мне удалось приобрести для Него ещё одну душу. Аллилуйя! С Вадиком мы уже больше двух лет вместе. Он покаялся, принял водное крещение и сегодня является полноправным членом семьи Божьей!

О, хвала и слава Тебе, Иисус! И как я желаю, чтобы каждый христианин дал Тебе возможность действовать через него. Молюсь Господу во Имя Иисуса Христа, чтобы каждый христианин осознал, что Бог желает, чтобы через каждого, а не отдельного, какого-то особенного христианина, Его присутствие проявлялось везде и повсюду независимо ни от наших ощущений, ни обстоятельств! Аминь.

Бог мне свидетель, что сегодня все мои родные являются детьми Божьими! А ведь когда-то они присылали мне письма полные проклятий. Но древнее прошло, и сегодня, благодарение Богу, все они являются, а не только называются – детьми Бога Живого, и служат Ему, по мере тех сил, которые даёт им Господь! Аллилуйя!

А в окончании позвольте мне сказать следующее: если мы – христиане, то давайте не будем угашать в себе Духа Святого и не ограничивать тем самым Божьи способности и возможности, которые должны проявляться через нас. Аминь.

И да хранит вас Господь от зла, искушений и соблазнов этого мира! Во Имя Иисуса Христа! Ему вся слава! Аминь.

Желаю все вам успехов на Божьей Ниве! Будьте благословенны! С любовью Христовой к вам, и молитвой за вас царь Давид. 03.08.2010

Прочитано 40436 разів